Світ тримається на добрих людях

Марія Іванівна Лис

Не кожна людина покликана творити добро. Це властиво лише окремим людям, Богом наділеним душевною добротою, теплом, милосердям, співчуттям, вмінням вислухати та щирим прагненням допомогти іншим. 

Марія Іванівна Лис з Пикулович за cпеціальністю кухар. Ніколи не думала, що займатиметься справою, основною метою якої будуть людські проблеми та їх вирішення. Після декретної відпустки була у пошуках роботи. Одного разу, зустрівши стару знайому, яка працювала соціальним робітником Пустомитівського районного територіального центру одиноких та непрацездатних осіб похилого віку, вирішила також спробувати й себе у цій професії. Здавалось би, у роботі немає нічого героїчного – просто допомагати людям, своїм односельчанам, підтримувати одиноких та непрацездатних осіб тоді, коли виходу майже немає чи точніше тоді, коли цей вихід самотужки не вдається знайти.

Уже 14 років ця молода, із добрими очима, привітна жінка опікується одинокими громадянами похилого віку. Сьогодні вона доглядає 9 осіб від 70-ти до 90 років, що мешкають у Пикуловичах. Серед них двоє самотніх – лежачі. Допомога пані Марії для таких потрібна щодня: подати ліки, купити їх, принести води, щось приготувати, поприбирати, а то й просто вислухати, поговорити, аби старенькі відчули таку необхідну усім людську турботу, дбайливе ставлення і родинне плече, котрими вони, на жаль, на старості обділені.

Як появу ясного сонечка, вони чекають приходу Марії, для кожного вона уже своя, рідна. Та й сама пані Марія каже, що за 14 років, працюючи соціальним робітником, настільки уже зріднилась зі своїми самотніми, літніми людьми , що ніколи б не проміняла опіку ними наякусь іншу більше оплачувану чи перспективнішу роботу. «Цього відчуття, коли ти бачиш усмішку і блиск в очах цих людей, не зрівняєш ні з чим. Пригадую свою колишню підопічну, нині уже покійну, 90-річну бабусю Ганну із дуже важкою долею: вона була вивезена на Сибір, сама виховувала дочку, збудувала хату, у студентські роки у дочки проявилась шизофренія, і тривалий час вона хворіла, що й стало приводом покінчити життя самогубством. Переживши усе, бабця була дуже доброю, ніколи не скаржилась на життя чи Бога. Уся біль непростої долі, неодноразово слухаючи її розповіді, до сьогодні у моїй пам’яті та душі.
Я дуже співчувала і щоразу, коли приходила до старенької не тільки допомагала по дому, а й завжди намагалась хоч якось утішити, відволікти від сумних думок. До прикладу, чимось пригостити чи разом помолитися, інколи, просто вислухати та обійняти».

Був у роботі і випадок, коли, прийшовши до самотньої – застала її уже мертвою. Незлякалася, покликала сільського голову, зайнялася підготовкою поховання…

Марія Іванівна виконує комплекс робіт щодо догляду за пенсіонерами, інвалідами та одинокими непрацездатними громадянами похилого віку. В її обов’язки входить також підготовка документів і оформлення певної допомоги для згаданої категорії людей у районному Управлінні соціального захисту населення, отримання гуманітарної допомоги та продуктових наборів в їхньому територіальному центрі. У роботі часто радиться із колегами з Ямполя та Борщович, прислухається і до порад керівництва. «Особливо хотіла б висловити подяку за клопітке ставлення як до своїх працівників, так і до тих, про кого ми дбаємо, нашому директору Володимиру Ярославовичу Томчишину. У його роботі постійно ключовим є слово «допомога». Це людина, яка ніколи не стоїть осторонь людських проблем, завжди з розумінням ставиться до них, знаходить мудрий і виважений підхід до вирішення будь-якої справи. А тому наш наставник заслуговує щирої вдячності за неабияке вміння творити добро».

Необхідність у соціальній роботі виникатиме доти, доки існуватиме суспільство. Навіть за найкращого його розквіту люди завжди відчуватимуть потребу у допомозі та доброму ставленні, і весь час не переводитимуться ті, які, як і Марія Лис, віддаватимуть частинку свого душевного тепла і турботу іншим. Тож нехай їхня достойна праця буде з вдячністю прийнята людьми та належно оцінена державою і часом, а усе добре повернеться сторицею.

Тетяна АВДОНІНА
Пустомитівський часопис “Голос Народу” №45 (1649) від 4 листопада 2017 року.